Кафе "Восьме небо"

Сьогодні я обідав у кафе "Восьме небо" (здається, це неофіційна його назва, бо відповідної вивіски ніде не було). Знаходиться воно поблизу діагностичного центру у тому ж будинку, що й кафе "Сапфір" (другий багатоповерховий будинок на вулиці 16 Липня, крім вищезгаданого центру). Звичайно ж, з такою назвою кафе може знаходитися лише на восьмому поверсі.
На щастя, підійматися сходами не довелося - ліфт працює. Ліфт, до речі, навіяв спогади про Радянський Союз. Як виявилося, спогади були виправданими - щось невловимо радянське у кафе було присутнє, напевно, це була атмосфера їдальні при якомусь радянському закладі.

В приміщенні кафе якраз обідала група працівників якоїсь організації з того ж будинку. Їжу слід замовляти згідно меню, яке лежить на буфетній стійці. Оскільки час був післяобідній (15.00), дві третини меню вже були відсутні. Я замовив овочевий суп, смажену рибу і рис. Оскільки я був не сам, буфетниця почала плутатися, що ж саме ми замовили і по кілька разів перепитувала кожного, хоча у мого колеги вибір відрізнявся лише на одну позицію - він узяв не суп, а салат з буряка.

Врешті-решт ми розрахувалися і пішли мити руки до туалету. Він виявився зачиненим. Ми вирішили почекати трохи, але це не допомогло. "Зачинено!" - здогадався я, геть як Штірліц в анекдоті, і пішов до буфетниці знову. Виявилося недарма - вона дала мені ключ. У туалеті не було ні рідкого мила (тільки звичайне), ні сушки для рук, ні навіть паперових рушників. Зате в одній кабінці виявився душ. Це благо цивілізації, напевно, допомагає відвідувачам у цю жарку пору відчути себе краще. Помивши руки, ми ретельно закрили туалет (а раптом ще хтось без дозволу захоче туди щось зробити, або навіть помитися!), повернули ключа буфетниці і сіли за столика чекати на їжу.

Краєвид виявився досить цікавим, гарно сяяло золото куполів Свято-Воскресенського собору, колихалися верхівки дерев, то тут, то там було видно труби... Аж ось принесли їжу і про краєвиди ми забули. Тут я згадав, що на столі мають бути серветки, а підставки для них виявилися пустими. Я підкликав буфетницю і попросив принести серветки, як не дивно, вона принесла повну серветницю.

Власне їжа. Суп не сподобався зовсім. Поки я ще був зовсім голодний, я його якось їв, а потім... Це перший суп, який я не зміг доїсти за декілька останніх років. Чи то вони глютамінат натрію туди кидають, чи то "мівіну", чи просто так готують. Відставив я тарілку і почав чекати на друге. Принесли й друге. Рис виявився пристойним, біля нього було трохи салату з буряка (не втік я від нього) і трохи салату з капусти. А от риба виявилася смаженою аж занадто. Проте, якщо врахувати, що витратив я на це все лише 10 з половиною гривень, їжу можна назвати нормальною.

Тепер плюси і мінуси.
Плюси:

• не дуже далеко від місця роботи;
• дуже дешево;
• їжу намагаються подавати культурно, як у ресторані;
  
• туалет і умивальник присутні;
  
• гарний краєвид з вікна.

Мінуси:

• не дуже смачна їжа і не достатньо якісна;
• риби було настільки мало, що я вирішив, що й котлети у них маленькі;
• котлет не було ніяких, тобто асортимент їжі закінчується тут дуже швидко;
• підозрілий смак супу наштовхує на думку, що до їжі домішують якусь хімію;
• туалет не найкращий.