Це блог присвячений досвіду харчування у місті Рівному. Буде описана їжа, швидка і не дуже, яку подають у різних закладах міста.

четвер, 2 липня 2009 р.

Комплексний обід в "Istanbul"

Сьогодні обідав у ресторані "Istanbul". Враження після нього у мене лишилися неоднозначні. Задумано усе, напевно, дуже добре, а от реалізація... Проте, це не стосується кухні - з нею все гаразд.

Отже, по порядку. Першою мене зустріла весела дошка-меню, де шкільним почерком було виведено інформацію про два види комплексних обідів. До речі, не лише почерк, а й граматичні помилки були на рівні четвертого класу. Цю дошку можна побачити на наведеному фото (знято мобілкою, так що "якості" не дивуйтеся).

Оскільки я замовляв їжу тут вперше, то не знав, куди йти, якщо я хочу обідати під навісом, а не в приміщенні. Не побачивши людей в уніформі офіціанта (чи офіціантки), я пішов у приміщення. Там мені повідомили, що їжу я можу замовити в них, а якщо я хочу обідати під навісом, то мені потрібно звернутися до офіціантки, яка має бути там. Перед цим слід було зайти в WC і помити руки, а заодно провести інспекцію цього приміщення. Гарний пристойний туалет, правда, чути неприємний запах у приміщенні з унітазом. Та й автоматичного освіжувача, як у "Тарасі", там не було. Пісуар та унітаз звичайні, маленькі, можливо для економії, або, що імовірніше, коли їх встановлювали, кращих не було. Власне для вмивання рук все облаштоване добре, гарне приміщення з великим дзеркалом над умивальником, рідке мило, сушка для рук. До речі, сушка фірми Siemens, схожа на ту, що й в Тарасі - це лише друге місце, де я бачу нормальну сушку для рук!

Після миття рук я направився до навісів, знайшов собі столика, сів за нього і почав чекати офіціантку. Я, правда, не був впевнений, чи тут офіціанти підходять самі (адже це ресторан!), чи мені слід самому до них підходити. Через 6 хвилин очікування я вже вирішив, що слід йти до них самому, аж тут помітив, що до жінки, яка щойно сіла за дальній столик, одразу підійшла офіціантка з меню. Я встав, відійшов трохи в сторону і побачив місце, де затаїлися в глибині навісів офіціантки, спробував привернути їхню увагу до себе і повернувся до свого столику. Оскільки ніхто так і не надумав підійти до мене, я був змушений сам підійти до їхнього затишного столику. Підійшовши, я запитав у дівчат, чи, можливо, мені слід було підійти до дальнього столику, щоб мене почали обслуговувати, а цей столик не обслуговується. На що отримав відповідь: "А звідки нам знати, чого Ви там! Ви ж там ходите і не сідаєте!". Я їх запитав, де вони бачили, щоб я ходив, і не отримавши відповіді, продовжив: "Я вже 5 хвилин сиджу за тим столиком і чекаю, що ж це таке!" (вони мене розсердили такою зухвалою відповіддю, я ж не винен, що вони зі свого місця можуть не бачити мого столика за деревом. Хай вибирають інше місце, де бачитимуть відвідувачів). Тоді вони мене запевнили, що офіціантка зараз до мене підійде і я можу повернутися на місце (насправді, я пересів за інший столик, не за деревом).

Дійсно, незабаром вона з'явилася із меню і запитала, чи я бажаю щось із меню, чи комплексний обід. Я вибрав перший комплексний обід, але без черешень. Меню вона мені залишила, щоб я зміг його подосліджувати. Воно виявилося дуже цікавим, особливо сподобалася назва страви "Рамзес копчений" (сюди б ще "Аменхотеп в'ялений" та "Тутмос смажений", ото був набір страв із мумій!). Оскільки поруч ще були "маздам" і "пармезан", я вирішив, що "Рамзес" у даному випадку - сир, а не фараон. Не встиг я надивитися меню, аж принесли суп. Почати їсти без серветок я не міг (а їх я ні на столику, ні поблизу нього не помітив), тому знову вирушив до лігвища офіціанток. Мене запевнили, що серветки мені принесуть, і я повернувся на місце. Тут принесли й друге, але без серветок (їх пообіцяли принести теж). Я спробував їсти без них, але було трохи незручно їсти жирний суп без серветок, не хотілося на людях витирати губи рукою. На щастя, серветки незабаром з'явилися, причому якісні, в окремій упаковці.

Суп виявився смачний і, взагалі, кухня в Istanbul'і, я так розумію, на висоті. На друге була гречка з биточком і салат з огірків та помідорів. Все це було гарно приготоване і дбайливо сервоване, проте несолоне. Це в принципі, навіть, добре, адже недосолене можна досолити, а багато людей люблять несолону їжу. Я до таких не належу, а тому почав шукати сільничку. Її на столику не виявилося, а тому мені знову довелося зробити рейд до офіціанток. Точніше, напіврейд, тому що вони мене помітили на півдорозі і я знаками показав, що мені потрібно. Добре, що вони мене помітили, адже на мою їжу вже націлився якийсь голодний кіт зі захриплим голосом. На жаль для нього, я не мав наміру ділитися з ним своєю їжею і, як тільки мені принесли сіль, почав оцінювати якість страви (або просто її їсти :-) ). В цей час прийшов мій колега і замовив собі сік (офіціантка на цей раз підбігла без затримки).

Після того як я розправився з їжею, а колега - зі стаканом соку, ми почали чекати чек. Я в цей час вирішив знову погортати меню. Через хвилину колега зауважив, що слід закрити меню і покласти його на столик, тоді вони побачать, що ми з їжею закінчили, і підійдуть. Я зробив так, і одразу одна офіціантка встала, але чомусь пішла не до нас, а у приміщення. Подискутувавши, чи вони тут беруть за їжу гроші, чи пригощають за свій рахунок, ми вирушили до офіціантського столику запитати про це. Як виявилося, наша офіціантка залишила наш чек для офіціантки за столиком. Розрахувавшись, ми пішли.

Тепер перейду до плюсів і мінусів.
Плюси:
  • досить близько до місця роботи;
  • якісна кухня і, відповідно, смачна їжа;
  • можливість обідати під навісом;
  • гарний туалет з усім необхідним.
Мінуси:
  • офіціантки працюють не оперативно (а це заклад, в якому все залежить від них!);
  • усе, що Вам потрібно (сіль, перець, серветки), слід замовляти окремо (нагадувати), а то забудуть.